Свистун Лариса Яківна. Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом (стр. 1 )

Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4




Новые авторы:


Новые материалы:

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

Свистун Лариса Яківна

УДК 347.441

ДОГОВОРИ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ

АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ

спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Венецька Марина Віталіївна,

кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник

Київ - 2005

З М І С Т

Перелік умовних скорочень………………………………………………………..3

ВСТУП……………………………………………………………………………….. 4

РОЗДІЛ 1. Система, суб’єкти та правова природа договорів

перевезення вантажів автомобільним транспортом……...…….13

1.1.  Історичне становлення законодавства про договори перевезення

вантажів автомобільним транспортом в Україні ……………...…………...13

1.2.  Система договорів з перевезення вантажів автомобільним

транспортом та їх суб’єкти…………………..………………………………26

1.3.  Правова природа договорів перевезення вантажів автомобільним

транспортом…………………………………………………………………..46

РОЗДІЛ 2. Правове регулювання укладання та реалізації договорів

перевезення вантажів автомобільним транспортом……………..76

2.1. Зміст договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом………..76

2.2. Порядок укладання та оформлення договорів перевезення

вантажів автомобільним транспортом……………………………………....105

2.3. Припинення договорів перевезення вантажів автомобільним

транспортом…………………………………………………………………....119

РОЗДІЛ 3. Цивільно-правова відповідальність за договорами перевезення

вантажів автомобільним транспортом…………………………………...136

3.1. Умови та особливості відповідальності за договорами перевезення

вантажів автомобільним транспортом……………………………………….136

3.2. Відповідальність за незбереження, прострочення доставки вантажів та

за інші порушення………………………...…………………………………..148

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….……....171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..……………………………………..176

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Відомості Верховної Ради України - ВВР України

Цивільний кодекс України - ЦК України

Цивільний кодекс УРСР - ЦК УРСР

Цивільний кодекс Російської Федерації - ЦК РФ

Статут автомобільного транспорту УРСР - САТ

Правила перевезення вантажів автомобільним

транспортом в Україні - Правила

ВСТУП

Актуальність теми. Процес переходу України до розвинутої ринкової економіки зумовив гостру потребу у створенні певної сприятливої правової бази для розвитку підприємництва в нашій країні. При цьому процес правотворення у даному напрямку не повинен обмежуватися лише систематизацією чи кодифікацією нормативно-правових актів. Стан цивільного обороту сьогодні вимагає створення відповідних юридичних засад для цивілізованого розвитку ринку, тому велике значення має розробка єдиної наукової концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства. В цих умовах важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів.

З метою прискорення розвитку транспортної системи України, її інтеграції в європейську та світову транспортні системи Кабінет Міністрів України Постановою від 9 листопада 2000 р. N 1684 затвердив Концепцію реформування транспортного сектору економіки. В ній зазначено, що транспорт - це одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисту економічних інтересів України.

Сьогодні жодна юридична чи фізична особа не можуть обійтися без послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом, який відрізняється від інших видів транспорту рядом позитивних особливостей. До них належать: висока прохідність автомобілів, що дозволяє їм рухатись різними дорогами – від досконалих до примітивних; найбільша мобільність та маневреність, що забезпечує доставку вантажу безпосередньо від вантажовідправника до вантажоодержувача без перевантаження на інший вид транспорту; висока швидкість руху автомобілів по удосконаленим дорогам. Тому одним з пріоритетних напрямів державного регулювання є автомобільний транспорт. Концепція реформування транспортного сектору економіки передбачає удосконалення нормативно-правової бази щодо безпеки перевезень та якості автотранспортних послуг.

Актуальність теми обумовлена недосконалістю правового регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з даної проблематики. Останнім часом в Україні були виконані дисертаційні дослідження з питань перевезень окремими видами транспорту: Г. В. Самойленком (перевезення внутрішнім водним транспортом), І. В. Булгаковою (договір залізничного перевезення вантажів), О. В. Клепіковою (правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом), І. А. Діковською (договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві), Є. Д. Стрельцовою (договір морського перевезення вантажу), І. О. Безлюдько (договір перевезення вантажу повітряним транспортом). Що ж стосується перевезень автомобільним транспортом, то в радянський час, і особливо в період з 1960 р. по 1980 р., були видані наукові праці, в яких досліджувались проблеми договору перевезення вантажів автомобільним транспортом. Саме в ті часи розвитку правової науки було одержано ряд важливих здобутків та внесено багато пропозицій, котрі й сьогодні не втратили своєї актуальності. В Україні в 1974 році була опублікована монографія О. О. Карлова “Правове регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом”, а в 1976 році М. Р. Наапетяном захищена дисертація на тему “Договор перевозки грузов автомобильным транспортом по законодательству УССР”. В сучасній же Україні процеси радикального реформування законодавства з питань автомобільних перевезень та удосконалення судової практики, пов’язаної з його застосуванням, на жаль, до цього часу не знайшли адекватного відображення в юридичній літературі. Література з цієї теми, що з’явилась в останній час, є або навчально-методичною, або уявляє собою різного роду коментарі чинного законодавства, і не може претендувати на роль наукового дослідження відповідних правовідносин, тому що окремі проблеми не одержали відповідного вирішення, деякі положення є спірними, ряд питань, висунутих практикою, вимагають нового вирішення. Тому сьогодні залишаються поза увагою питання поняття та юридичної сутності договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, порядку його укладання, виконання. Недостатньо з’ясована сутність річних договорів, їх значення. Сьогодні значно ускладнюється питання про учасників договірних відносин. Крім того, в сучасних умовах питання про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом має розглядатися з урахуванням надання деяким з них статусу публічних. Актуальним залишається питання відповідальності сторін за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом. Усе це зумовлює необхідність наукового дослідження питань договору перевезення вантажів автомобільним транспортом та визначило вибір теми дисертаційного дослідження як важливої наукової проблеми і як одного із напрямків науки цивільного права.



Теоретичну основу дослідження склали наукові праці таких правознавців, як М. К. Александров-Дольник, С. С. Алексєєв, А. Г. Биков, М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський, Г. С. Гуревич, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, В. А. Єгіазаров, О. С. Іоффе, О. О. Карлов, А. Д. Кейлін, Н. С. Ковалевська, В. В. Луць, О. Л. Маковський, Д. А. Мєдвєдєв, М. Р. Наапетян, Г. Д. Отнюкова, Д. І. Половинчик, Я. І. Рапопорт, А. М. Рубін, Г. П. Савічев, О. М. Садіков, В. Т. Смирнов, М. А. Тарасов, Є. О. Харитонов, Б. Л. Хаскельберг, М. Є. Ходунов, Р. Ш. Цинцадзе, Х. І. Шварц, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневич, В. Якушев, інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення та комплексний аналіз системи нормативно-правових актів України, що регулюють договори перевезення вантажів автомобільним транспортом, формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:

- визначення історичних аспектів розвитку договору перевезення у вітчизняному праві та системи нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом;

- теоретико-правове дослідження системи договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;

- аналіз правової природи договорів перевезення конкретних вантажів автомобільним транспортом та річних договорів;

- визначення змісту договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; конкретизація та систематизація прав та обов’язків суб’єктів цих договорів;

- дослідження порядку укладання та оформлення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;

- правова характеристика припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;

- аналіз та визначення цивільно-правової відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом;

- розробка конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при укладанні, виконання та припиненні договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Предметом дослідження є цивільно-правовий інститут договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом та перспективи його розвитку у вітчизняному праві. Предметом також є система нормативно-правових актів, вітчизняна та іноземна юридична література, а також судова та інша правозастосовча практика з питань правового регулювання та реалізації зазначених договорів.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису нормативно-правових України в сфері регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Системно-функціональний метод надав можливість визначити основні засади правового регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Аналіз наукових позицій, поглядів, різних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Сучасний стан законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом та пропозиції щодо його удосконалення викладено у роботі шляхом застосування прийомів формальної логіки (синтез, аналіз, узагальнення, аналогія).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в самостійній Україні комплексним дослідженням взагалі і після прийняття нового Цивільного кодексу України зокрема, договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, в якому на підставі чинного законодавства України визначено систему нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом; досліджено юридичну природу, зміст даних договорів; досліджено порядок укладання та реалізації договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; визначено цивільно-правову відповідальність за цими договорами.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, що виносяться на захист:

1. З нових позицій законодавства проаналізовано систему договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом, визначено специфічні особливості та розмежування за основними правовими критеріями таких договорів: договору перевезення конкретного вантажу як оплатного та консенсуального, річного (довгострокового) договору як як безоплатного та консенсуального та договору перевезення конкретного вантажу, що укладається на підставі річного як оплатного та реального.


Сморите также:

2. На підставі аналізу нормативних актів, що регулюють автоперевезення, зокрема, норм ЦК України, Закону України „Про автомобільний транспорт та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, автором визначено істотні умови кожного з договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом:

- річний договір має містити умови про: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, права та обов’язки, пов’язані: а) з наданням транспортних засобів, б) пред’явленням вантажу до перевезення, в) завантаженням (розвантаженням) вантажу;

- договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, має містити: відомості про конкретний вантаж із зазначенням його індивідуалізуючих ознак; умови та строк перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов’язки, пов’язані з транспортуванням та видачею вантажу одержувачу;

- договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, що має разовий характер, і укладається не на підставі річного, відрізняється від договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, тим, що окрім вищезазначених умов, він має обов’язково містити умови про надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків.

3. З огляду на те, що річний договір не містить умов про конкретний вантаж і за ним не здійснюються конкретні перевезення вантажу, а його предметом є організація майбутніх перевезень вантажів, аргументується висновок, що річний договір не можна вважати договором перевезення вантажу, а можна вважати лише договором на організацію перевезень вантажів.

4. Обґрунтовується положення про те, що договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин. Товарно-транспортна накладна є достатньою письмовою формою для договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, оскільки всі умови такого договору в ній визначені. Договір перевезення конкретного вантажу, що має разовий характер, має оформлюватися у вигляді окремого документу, оскільки товарно-транспортна накладна не містить всіх умов такого договору, а виконує функцію вантажосупровідного документа.

5. Сформульовано рекомендації та пропозиції щодо внесення змін та доповнень в законодавство стосовно зазначення в договорах автоперевезень таких положень як: визначення кінцевого строку очікування автомобілів, по закінченню якого їх слід вважати ненаданими; вантажовідправник може відмовитися від наданого автотранспортну за умови, коли виявлені недоліки не можуть бути усунуті на місці; якщо для перевезення вантажу надано непридатний автотранспорт, то перевізник на вимогу вантажовідправника зобов’язаний надати придатний автотранспорт у визначений строк.

6. Обґрунтовано доцільність зменшення удвічі строків розшуку вантажів, зазначених в ЦК України та в Статуті автомобільного транспорту УРСУ; встановлення в новому САТ, ст. 68 Закону України „Про автомобільний транспорт” та в ч. 3 ст. 314 ЦК України норми, в силу якої автоперевізник відповідає за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо автоперевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну його вартість, у розмірі дійсної вартості..

7. Аргументується доцільність скасування норм САТ та ГК України про перекладання тягаря доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу на вантажовідправника, які не кореспондуються із відповідними нормами нового ЦК України, Законів „Про автомобільний транспорт” та „Про транспорт”.

8. Автором запропоновано визначення нормативного простою: це час, який затрачується автоперевізником і складається з часу, протягом якого автотранспорт, що наданий для перевезення вантажу, знаходиться поза рухом у зв’язку з очікуванням виконання вантажно-розвантажувальних операцій, безпосереднім здійсненням вантажно-розвантажувальних робіт та оформленням перевізних документів.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані як методичні рекомендації Міністерству транспорту України, юридичним, фізичним особам – підприємцям, що займаються автоперевезеннями, наданням транспортно-експедиційних послуг, громадянам, що користуються послугами автотранспорта по перевезенню вантажів, з питань укладання, оформлення, виконання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, організації та здійснення автоперевезень вантажів. Окремі положення дисертації можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства України та при розробці нового Статуту автомобільного транспорту України.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі та у навчальному процесі при читанні лекцій з дисциплін “Цивільне право”, “Господарське право”, спецкурсу “Транспортне право”.


Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на трьох конференціях: науково-практичній конференції “Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення” (20 – 21 листопада 2003 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); науково-практичній конференції молодих науковців “Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства” (31 березня – 1 квітня 2005 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); IІ міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” травня 2005 р., м. Луцьк, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, юридичний факультет).

Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано вісім статей, п’ять з яких у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези трьох доповідей на конференціях.

РОЗДІЛ 1

СИСТЕМА, СУБ’ЄКТИ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА ДОГОВОРІВ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ

1.1.  Історичне становлення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні

З метою більш повного розуміння поняття, юридичної природи та місця договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в системі цивільно-правових договорів в сучасний період доцільно розглянути еволюцію законодавства та правового регулювання договорів перевезення як взагалі так і договору перевезення вантажів автомобільним транспортом зокрема.

Перший легковий автомобіль з двигуном внутрішнього згоряння був збудований Г. Даймлером та К. Бенцем в Германії у роках, а промисловий випуск вантажних автомобілів і використання їх для перевезення вантажів почалися вже на початку 20 століття. Відповідно і розвиток законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом почався в середині 20 століття. До того ж часу був достатньо розвинутий залізничний та водний транспорт.

До революції 1917 р. наука цивільного права вже розглядала договір перевезення, але лише як окремий вид договору підряду (Свод законов Российской империи. Т. Х. Ч. 1. Ст. 1738), не визнаючи його самостійним договором [27, с. 6].

Російський вчений Вітрянський В. В., здійснивши аналіз дореволюційного російського цивільного права, прийшов до висновку, що деякі цивілісти того часу виходили із самостійного характеру договору перевезення і необхідності забезпечення його детального регулювання. Так, Шершеневич Г. Ф. при класифікації цивільно-правових договорів відводив договору перевезення самостійне місце в категорії договорів на надання користування чужими послугами, куди поряд з перевезенням він уключав також особистий найм, підряд, доручення, комісію, поклажу і товариство. Відсутність же законодавчого визнання самостійного характеру договору перевезення він пояснював тим, що більш пізні договори утворюються з колишніх шляхом сполучення різних юридичних елементів [27, с. 6].

В той час правове регулювання договору перевезення повинно було здійснюватися за правилами, передбаченими в Цивільному укладенні, проект якого був внесений на розгляд Державної Думи в 1913 р., в Загальному статуті російських залізниць і в затверджених приватних статутах інших транспортних організацій.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. mydisser. com/search. html

Але Основи цивільного законодавства СРСР 1961 р. містили в собі всього сім статей, норми яких регулювали відносини, пов’язані з перевезеннями вантажів, пасажирів, багажу. В Основах містилися лише загальні положення про перевезення вантажів. Ст. 72 Основ містила норму, відповідно до якої умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу і відповідальність сторін по цих перевезеннях визначались статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видавалися у встановленому порядку.

І лише після прийняття у 1961 р. Основ цивільного законодавства на їхній основі склалася система законодавства, що регулювала перевезення вантажів автомобільним транспортом. Положення Основ були покладені в основу цивільних кодексів союзних республік, що містили більш розгорнуті положення про автомобільні перевезення.

У Цивільному кодексі УРСР, прийнятому 18 липня 1963 р., договору перевезення була відведена глава 30 “Перевезення”, що містила 11 статей, з яких саме автомобільним перевезенням було присвячено 5 статей, які визначали поняття договору перевезення вантажів, план вантажних перевезень та відповідальність за його невиконання, розрахунки за перевезення вантажів автомобільним транспортом, навантаження і розвантаження вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом, розмір відповідальності автотранспортної організації за втрату, нестачу і пошкодження вантажу, строк доставки вантажу та відповідальність за прострочення. Детальна ж регламентація відносин по перевезенням автомобільним транспортом в УРСР здійснювалась Статутом автомобільного транспорту УРСР (САТ), затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року.


Реферат, диплом, курсовая, контрольная. Точный поиск:

Крім того, важливе значення в справі правового регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом мали нормативні акти, видавані міністерствами, відомствами. Така система законодавства, що регулювало відносини з перевезення вантажів, коли головний пласт правовідносин регулювався не законом, а підзаконними нормативними актами транспортних міністерств, створювала сприятливі умови для реалізації виключно відомчих інтересів на користь транспортних організацій.

Крім того, основною особливістю радянського періоду було всеосяжне планування вантажних перевезень. Усі транспортні статути і кодекси також містили в собі положення про планування відповідних вантажних перевезень, а також про відповідальність за невиконання встановлених державних планів перевезень. Не був виключенням і Статут автомобільного транспорту УРСР, розділ 3 якого так і називався: “Планування й організація перевезень вантажів”.

Згадка про планування вантажних перевезень автомобільним транспортом пов’язана з тим, що законодавець пов’язував із планом перевезень юридичні наслідки. Якщо говорити про співвідношення плану і договору перевезення, то Основи цивільного законодавства 1961 р. установлювали, що договір перевезення вантажів державних, кооперативних і громадських організацій укладається на підставі плану перевезень, обов’язкового для обох сторін. Укладання договорів перевезення вантажів, не передбачених планом, допускалося в порядку, установленому транспортними статутами і кодексами. На перевізника і відправника покладалася майнова відповідальність за неподання перевізних засобів, непред’явлення до перевезення вантажу й інші порушення обов’язків, що випливають із плану перевезень, а також за такі ж порушення у випадках укладання договору перевезення вантажів, не передбачених планом (ст. 73).

Обов’язок виконувати планові завдання, на думку В. В. Вітрянського, припускав узгодження сторонами конкретних умов подачі транспортних засобів перевізником і пред’явлення відправником відповідних вантажів. Яку б форму не здобували такого роду угоди сторін (подача і прийняття заявки, узгодження графіка відвантаження і т. п.), усі вони були спрямовані на виникнення цивільних прав і обов’язків, тобто були договорами. Інша справа, що такі договори одночасно служили засобом виконання їх сторонами (відправниками вантажу і транспортними організаціями) своїх публічно-правових обов’язків (виконання плану перевезення), але дана обставина не змінювала природу цивільно-правових договорів [27, с. 99].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. mydisser. com/search. html

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила) визначають права, обов’язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів. Ці Правила не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.

1.2. Система договорів з перевезення вантажів автомобільним транспортом та їх суб’єкти

Законодавство, що регулювало перевезення вантажів, завжди розвивалося з орієнтиром на договір перевезення конкретного вантажу через брак інших договірних форм. Не можна заперечувати, що система правового регулювання відносин, пов’язаних з перевезеннями вантажів, традиційно виходить з необхідності врегулювання більш детально зобов’язань вантажовідправників і перевізників, що випливають саме з договору перевезення конкретного вантажу.

З прийняттям нового ЦК України ситуацію було змінено. Залучення все більшого кола суспільних відносин з перевезення вантажів до сфери правового регулювання сьогодні тягне за собою те, що відносини з перевезення вантажів сьогодні регулюються системою договорів, які є підставою виникнення відповідних цивільно-правових зобов’язань з перевезення вантажів, і у цій системі договір перевезення конкретного вантажу є лише одним з різновидів договору перевезення. В. В. Луць поділяє так звані транспортні договори на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під’їздних колій, подачу і забирання вагонів тощо) [175, с. 276].

В систему договорів, що стосуються перевезення вантажів автомобільним транспортом, входять саме договір перевезення конкретного вантажу та довгостроковий (річний) договір.

Серед допоміжних договорів, що пов’язані з перевезенням вантажів, слід виділити також договори транспортного експедирування. Раніше транспортно-експедиційне обслуговування розглядалось законодавством у якості певного набору додаткових до перевезення вантажу операцій і послуг, що виконуються для вантажовідправника або вантажоодержувача транспортною або іншою спеціалізованою організацією. Сьогодні ж договір транспортного експедирування вперше регулюється законодавством у якості самостійного цивільно-правового договору (главою 65 ЦК України, ст. 316 ГК України, Законом України “Про транспортно-експедиторську діяльність”).

Приглашаем Вас бесплатно открыть свой сайт, который будет размещен внутри портала.
Размещайте новости и пресс-релизы бесплатно, добавляйте фото целыми галереями! Открыть сайт!

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Тобто експедитор надає послуги лише пов’язані з перевезенням вантажу, а не послуги безпосереднього перевезення вантажу. Експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені. Якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, то щодо відносин з договору експедиції застосовуються положення про договір доручення. У разі, якщо він діє від свого імені, застосовуються відповідні правила про договір комісії. Отже, на думку В. В. Луця, договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів (перевезення, доручення, зберігання, комісії, підряду тощо), які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі) [96, с. 80].

Не дивлячись на різницю в думках, правова доктрина була і є одностайною у тому, що договір експедиції суттєво відрізняється від договору перевезення за рядом ознак, а саме: консенсуальна природа цього договору, допоміжний характер експедиції щодо перевезення, посередницька сутність цього типу договору і т. і. [190, с. 83]. А, отже, безпосередньо до договорів перевезення вантажів він не належить, а тому і відокремлений в новому ЦК України в окрему главу. З цих причин цей договір не входить в об’єкт нашого дослідження.

В цивільному праві договір визначають як угоду сторін, направлену на виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин [142, с. 397; 40, с. 353].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. mydisser. com/search. html

З цього випливає, що ще до укладення конкретного договору перевезення транспортна організація вже несе певні обов’язки перед потенційними вантажовідправниками. По-перше, вона повинна забезпечити всім потенційним вантажовідправникам рівні умови майбутнього договору перевезення; по-друге, створити мінімально необхідну матеріальну базу; по-третє, сформувати систему інформаціного забезпечення, яка дозволяє кожній зацікавленій особі отримати вичерпну інформацію про перевезення [178, с. ].

Однією із ознак, за умови відповідності якій договір визнається публічним, є те, що суб’єкти підприємницьких відносин публічною офертою фактично можуть встановлювати такий режим у будь-якому договорі, адже умови, запропоновані в такій оферті, є однаковими для всіх акцептантів без надання переваг при укладанні двостороннього правочину: оформлення договору відбувається з першим, хто відгукнеться. Причому, як зазначає Олюха В., режим “публічності”, створюючи для однієї із сторін додаткові гарантії, наділяє її певними правами шляхом обмеження дії принципу свободи договору для іншої [115, с. 88]. У разі безпідставної відмови від укладання договору для оферента також наступає цивільно-правова відповідальність.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 916 ЦК України плата за перевезення вантажу, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови таких перевезень можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами. На практиці за надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом загального користування споживачі сплачують плату, що визначається за домовленістю сторін договору.

Ще однією новелою ЦК України є те, що в главі “Перевезення” міститься окрема стаття, що регулює довгострокові договори. Визначення місця, часу надання транспортних засобів під завантаження і пред’явлення вантажу до перевезення, порядку і способів його навантаження, типів та кількості перевізних засобів – і це не повний перелік питань, узгодження яких є умовою всякого перевезення і без вирішення яких воно не може бути виконане. Тобто уже після такого визначення виникають зобов’язальні правовідносини між вантажовідправником і перевізником. Причому, за неналежне виконання цих зобов’язань законом передбачена відповідальність (ст. 921 ЦК). Підставою виникнення зазначених зобов’язань при систематичних та довгострокових відносинах сторін є довгострокові (річні) договори.

З цього приводу В. В. Луць зазначив, що підприємства залізничного, повітряного, морського, автомобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові, навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів [175, с. 278]. Вітрянський В. В, говорячи про значення та сферу застосування таких договорів, відзначав, що дані договірні моделі є оптимальною формою регулювання взаємовідносин між перевізником та вантажовласником (вантажовідправником, вантажоодержувачем), що здійснюються на довгостроковій основі [27, с. 339].

Так, в радянському законодавстві лише статті 34–36 САТ УРСР надавали можливість автотранспортним підприємствам або організаціям укладати з вантажовідправниками або вантажоодержувачами річні договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом, але така можливість їм надавалась лише на підставі плану перевезень вантажів, що сьогодні, зрозуміло, суперечить вимогам ринку. Тому окрім інших видів договорів в ЦК України визначено поняття та зміст довгострокових договорів на відміну від ЦК УРСР 1963 р. Відповідно до ст. 914 ЦК України перевізник і власник вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. mydisser. com/search. html

На наш погляд, обов’язки суб’єктів довгострокового (річного) договору не зводяться до здійснення лише підготовчих дій. Річний договір не тільки регулює процес деталізації та конкретизації майбутнього перевезення, порядок передачі вантажу до перевезення, але і визначає ряд умов, у відповідності з якими будуть будуватися взаємовідносини сторін при виконанні перевезень конкретних партій вантажів. Саме тому річний договір можна зарахувати до договорів, що опосередковують перевізні відносини. Крім того, не можна не погодитись з А. Г. Калпіним, який зазначає, що, досягнувши у довгостроковому договорі згоди з приводу специфічних умов перевезення, сторони на весь період дії цього договору звільняються від необхідності знову домовлятися про ці умови при укладанні договорів на кожне конкретне відправлення вантажу. Тим самим довгостроковий договір сприяє досягненню стійких відносин контрагентів, усуває спори між ними при укладенні та виконанні разових договорів перевезення [84, с. 339].

Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4

Сморите также:

Дорожное хозяйство России
строительство и содержание дорог - это очень важно

Транспорт

Наземный транспортВодный транспортВоздушный транспорт

Детально: АвтотранспортЖелезнодорожный транспортИндивидуальный транспортГрузовой транспортЛегковой транспортЛогистика и грузоперевозки (общая)Министерства ТранспортаМототранспортОбщественный транспортОрганизация перевозок и управление на транспортеПодземный транспортТранспорт МосквыТранспортные системыТранспортные схемы строительстваЭлектрический транспорт

Документы: Приказы федеральной службы по надзору транспортаДоговора на оказание транспортных услугДоговора на транспортно-экспедиторское обслуживание

Образование: Автотранспортный факультет

 Договора по типам

Списки договоров, примеры и конкретные договора, рассортированные по тематическим спискам.

Cмотрите также


Проекты по теме списка:

Обсуждение


Комментировать: Войти / Создать аккаунт.





Pandia в социальных сетях